Політичні портрети Ф.Д. Рузвельта , Б.Муссоліні, А. Гітлера

Тема: «Політичні портрети Ф.Д. Рузвельта , Б.Муссоліні, А. Гітлера».

Мета: Закріпити та узагальнити матеріал теми, розвивати вміння, навички, які формувалися на уроках теми.

Освітні задачі:

• розглянути, який вплив на історію своєї країни справили ці політичні діячі;

• показати на прикладах західноєвропейських діячів, якими методами (демократичним чи тоталітарним) можна привести країну до стабільності і процвітання;

• визначити вплив цих політиків на історію людства.

Розвиваючі задачі:

• продовжувати розвивати вміння, навички, які формувалися на уроках вивченої теми;

• закріпити навички аналізу і порівняння історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах;

• вдосконалювати навички історичного та політичного портретування;

• сприяти осмисленню ролі людини в історії, відповідальності кожного за власні дії;

Виховні задачі:

• виховувати високі моральні якості при вивченні позитивно і негативно характеризованих особистостей;

• виховувати учнів у дусі патріотизму, сприяти утвердженню стійких демократичних переконань, поваги до прав і свобод людини;

Тип уроку: інтерактивний

Форма проведення: урок-диспут

Обладнання: підручник «Всесвітня історія 10 клас», І.Я. Щупак, Л.В. Морозова, «Прем’єр»,2010р.,карта Німеччини, Італії, США, портрети Ф.Д. Рузвельта , Б.Муссоліні, А. Гітлера, засоби мультимедія.

Основні поняття та терміни: соціалізм, шовінізм, Велика депресія, новий курс, фашизм, тоталітаризм, корпоративна держава, антисемітизм, демократія. Основні дати:

• 1889-1945 – роки життя А.Гітлера.

• 1925-1926 рр. – «Моя боротьба» А.Гітлера

• 1934 р. – посада президента А.Гітлера в Німеччині.

• 1883 - 1945 – роки життя Б.Муссоліні

• 1919 р. - Б. Муссоліні очолив групу з декількох десятків чоловік - фронтовиків, колишніх анархістів, карних злочинців, які стали зародком фашистського руху.

• 1921 р. - Б.Муссоліні був обраний у парламент

• 1922 р. – Б.Муссоліні став Прем'єр-міністром

• 1882 – 1945 – роки життя Ф.Д.Рузвельта

• 1920 р. - Рузвельт балотувався у віце-президенти від демократичної партії у парі з Дж.Коксом.

• 1928 р. - Рузвельта обирають губернатором штату Нью-Йорк

• 1932 р. – Рузвельт стає президентом

• 1940 р. - він утретє переміг на виборах

• 1944 р. - переобраний на четвертий термін

Очікувані результати учнів:

• Навчитись давати характеристику діяльності західноєвропейських політиків;

• Визначити мету їх діяльності, до якої партії відносились;

• Висловлювати судження відносно популярності партій до яких вони належали серед народу;

• Називати дати президенства цих політичних діячів;

• Давати визначення поняттям.

Література:

1. Акопян А.Г. Всесвітня історія. Історія України: навчальний посібник для учнів 10-х класів загальноосвітньої школи. – Донецьк: ООО «Либідь», 2000.

2. Полянський П.Б. Всесвітня історія. 1914 – 1939; Підручник для 10-го кл., загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2002.

3. Рожик М.Є. та ін.. Всесвітня історія: Новітні часи: 1914 – 1945: Підручник для 10-го кл. серед. шк. – К.: Генеза, 2000.

4. Гісем О.В. Всесвітня історія. 10 клас: Розробки уроків. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007.

5. Воропаєва В.В., Татаринов М.В. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939). 10 клас: Плани-конспекти уроків. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2003.

6. Середницька Г.В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.: А.С.К., СПД ФО Сандул, 2008.

7. Остапенко В. Довідник із всесвітньої історії. Історія України / вкладка № 30 – 32, серпень, 2008.

ПЛАН УРОКУ

I. Організаційний момент, мотивація.

II. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

III. Надання необхідної інформації.

IV. Інтерактивна вправа – центральна частина заняття.

V. Узагальнення результатів уроку.

VI. Оцінювання.

VII. Домашнє завдання.

VIII. Інструктаж з домашнього завдання.

Підготовча робота:

1. Тема уроку – диспут була визначена вчителем історії, виходячи з досвіду того, що учні не приділяють належної уваги вивченню біографії історичних діячів, а та інформація про життя світових політиків, що подана в підручнику – стисла. Тож, спираючись на думку, що найкращі знання – це знання здобуті самостійно, урок проводитиметься у формі диспуту.

2. Наступним етапом було визначено учнями дійових осіб:

А.Гітлер – Діденко Максим

Б.Муссоліні – Шполтаков Олег

Ф.Рузвельт – Покотило Віктор

Наступним завданням учнів було визначити види роботи, розподілити доручення між учнями класу. Було вирішено об’єднати учнів класу в 3 групи – представників Німеччини, Італії, США (без урахування відсутніх через хворобу).

Німеччина – Монакова Діана

Італія – Орєхова Марина

США – Юрченко Аліна

Перша група ( відповідальна ) займалася оформленням приміщення: поставити меблі, підготувати плакати з висловами та ілюстраціями.

Завданням другої групи (керівник ) було підготувати технічні засоби та підібрати фонове музичне супроводження .

3. Інструктаж учнів щодо подальшої організації роботи.

4. Відповідальні учні кожної групи протягом тижня координували підготовку груп, редагували сценарій спільно з вчителем. Була використана література підібрана вчителем, Інтернет ресурси.

ХІД УРОКУ

Слайд 1. Заставка

I. Організаційний момент, мотивація.

Добрий день усім, вітаю всіх присутніх. Командир класу назвіть, будь ласка, відсутніх. Добре. На минулому уроці ви розглядали процес приходу до влади світових політиків, котрі належали до лівих партій і значної мірою вплинули на політичне, економічне, соціальне життя своїх країн. Сьогодні познайомимось ближче з Ф.Рузвельтом, А.Гітлером, Б.Муссоліні.

II. Оголошення, представлення теми.

Я гадаю з моїх слів ви сміливо можете самі сформулювати тему сьогоднішнього уроку.

Орієнтована відповідь: Політичні портрети Ф.Д.Рузвельта, Б.Муссоліні, А.Гітлера.

Слайд 2. Тема і мета уроку.

( Бесіда ) Обговорення з учнями питання: «Що ви хочете дізнатися на уроці? Що ви чекаєте від цього уроку?»

Слайд 3. Очікувані результати.

Учитель. Давайте разом згадаємо, історію яких країн ми вивчали на останніх уроках? Назвіть політичних лідерів цих країн. Які політичні режими існували в цих країнах? ( учні відповідають на питання ). А тепер поставимо перед собою проблемне питання, на яке спробуємо відповісти в кінці уроку.

Слайд 4.Проблемне питання.

Який вплив на історію своєї країни справили ці політичні діячі?

IV. Інтерактивна вправа – центральна частина заняття.

Учитель. Яскравим проявом економічного піднесення після Другої світової війни була Німеччина. Давайте дізнаємось яким шляхом вона досягла провідного місця серед найсильніших держав світу.

Слайд 5. Карта Німеччини.

Учень ( Німеччина ). Наприкінці 1923 р. німецька економіка почала виходити з кризи. Уряд ужив ряд заходів, що стабілізували виробництво. Зокрема, у 1924 р. була проведена грошова реформа, внаслідок якої зріс курс німецької марки. Виплата репарацій призвела до зростання податків з населення. Водночас іноземні капіталовкладення сприяли розширенню й модернізації виробництва. Подальша концентрація виробництва сприяла утворенню таких гігантів, як сталевий трест «ІГ Фарбеніндастрі». Найбільше довготривалих позик Німеччині наддали США.

Усі ці заходи дали змогу Німеччині знову посісти провідне місце серед найсильніших держав світу, обігнавши за економічними показниками Англію і Францію.

Почалося поступове відродження німецького військово-промислового потенціалу. Німеччина розпочала пошук країн для розміщення військових замовлень за кордоном. Такою країною став Радянський Союз. Німецько-радянське військове співробітництво почалося з середини 20-х років після підписання рапалльських угод. На радянських підприємствах виготовлялися деталі для німецьких танків, літаків і гармат; офіцери обох армій спільно проходили перепідготовку. Водночас з мовчазної згоди західних держав Німеччина розпочала модернізацію і розбудову військово-морського флоту.

У політичному житті Веймарської республіки брало участь кілька впливових партій: католицька партія «Центр», Німецька народна партія та ін. Це були політичні об’єднання великих промисловців, сільських багатіїв і церковних кіл. Досить впливовими були Демократична і Націонал-ліберальна партії, які в 1923 р. утворили коаліційний уряд. Найбільший вплив у країні мали соціал-демократи. Робітники і найбідніші верстви населення підтримували комуністів. Протистояння між лівими і правими почалося у 1924 р. За ініціативи комуністів були організовані загони самооборони під назвою «Союз червоних фронтовиків». Праві і монархісти створили численну воєнізовану організацію «Сталевий шолом».

Починаючи з 1921 р. почала швидко зростати нацистська партія Гітлера, яка налічувала тоді 6 тис. чоловік. Шалена інфляція, французька окупація Руру, безробіття призвели до того, що ідеї Гітлера швидко знаходили послідовників. У своїх виступах Гітлер різко нападав на керівників Веймарської республіки, засуджував Версальський договір. У 1923 р. його партія зросла до 50 тис. чол.

Невдалий путч та економічна стабілізація дещо загальмували зростання лав націонал-соціалістичної партії.

У 1925 р. помер президент Еберт. Главою держави був обраний колишній командуючий кайзерівською армією П. Гінденбург. Його прихід до влади посилив невдоволення лівих, зміцнивши позиції правих сил у країні.

Отже, до 1929 р. у Німеччині, як і в інших державах Європи, існувала багатопартійна система, між партіями точилася боротьба за владу та реалізацію різних політичних принципів.

Учитель. Отже в Німеччині прийшли до влади фашисти, яскравим представником яких був А.Гітлер. Дамо змогу йому представитись.

Слайд 6. Портрет А.Гітлера.

Учень ( А.Гітлер ). АЛДОЛЬФ ГІТЛЕР(1889-1945)

Австрієць. Народився в м. Брандау на баварському кордоні в родині митного службовця. З дитинства у нього проявилися художні здібності, але освіти в цьому напрямку не одержав, деякий час працював декоратором і художником поштових листівок. Змалку був замкненим, самотнім, вищої освіти не одержав. Воював на фронтах Першої світової війни, двічі був нагороджений хрестом другого і першого ступенів. Успішна кар'єра А. Гітлера почалася після Першої світової війни зі вступом його до Німецької робітничої партії. Згодом став її лідером і перейменував на Націонал-соціалістичну робітничу партію. Багато працював над собою, над своїм голосом, удосконалюючи ораторські здібності. Навчився моделювати глибину свого голосу, темп мовлення, його виразність, чіткість, уміння жестикулювати, щоб посилити сказане, надаючи своєму обличчю то милу усмішку, то нищівний гнів. Згодом свої промови посилював технічними засобами: використовував прожектори, гучномовці, музику тощо. У листопаді 1923 р. організував "пивний" путч у Баварії, який провалився. Проте судовий процес над А. Гітлером зробив його національним героєм. Два роки провів у Ландсберзькій тюрмі, де написав "Майн кампф" ("Моя боротьба", 1925-1926 рр.) Він висунув гасло: "Один народ, одна держава, один фюрер". Обіцяв Німеччині повернути її велич, а "третій рейх" мав існувати тисячу років. У січні 1933 р. став рейхканцлером німецької фашистської держави. У 1934 р. об'єднав посаду рейхсканцлера з посадою президента після смерті Гіндеибурга. У Німеччині був встановлений режим кривавого фашистського терору. А. Гітлер був ініціатором розв'язання Другої світової війни, одним із організаторів масового винищення військовополонених і мирного населення на окупованих територіях. Зі вступом радянських військ у Берлін покінчив життя самогубством. Міжнародний Нюрнберзький трибунал за злочини проти людства визнав А. Гітлера головним воєнним злочинцем.

Слайд 7. Словникова робота.

Фашизм - форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.

Тоталітаризм - система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія.

Антисеміти́зм — одна з форм національної та релігійної нетолерантності та дискримінації, що виражається у ворожому ставленні до семітів; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення семітських народів громадських та інших прав. У вузькому значенні терміну — неприязне ставлення до євреїв.

Соціалі́зм — поняття, що має багато значень. Під цим терміном у першу чергу розуміють:

• соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є -«соціальна справедливість»;

• політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру;

• в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих

• самоназва економічного, суспільного та політичного ладу в СРСР та країнах, що в ХХ столітті були вільними або невільними сателітами СРСР.

Слайд8. Карта Італії.

Учень(Італія).

На виборах 5 квітня 1924 р. фашисти разом з лібералами, що виступали загальним списком з ними, одержали майже 2/3 усіх місць і тепер безперечно панували в парламенті. Утім, цей успіх на виборах був досягнутий насамперед за допомогою терористичних заходів і завдяки фінансовій підтримці з боку промислового об’єднання «Конфіндустрія».

Попри все, чимало голосів отримала опозиція — соціалісти, Народна партія й навіть комуністи. За цих умов фашисти припустилися помилки, намагаючись одним ударом розрубати Гордіїв вузол політичних відносин, помилки, яка спричинила дуже серйозну кризу в партії. «Партії нового типу» зазвичай не нехтують відверто бандитськими методами політичної боротьби, трапляється, це діє досить успішно, шокуючи опонентів, але цього разу мафіозні методи фашистів обернулися проти них самих.

Один з лідерів опозиції, який надто часто дошкуляв дуче в парламенті, — Джакомо Маттеотті — був викрадений і вбитий фашистами.

Вибух обурення, що здійнявся через це, ледве не привів партію до розвалу. Масовий вихід з партії й розгубленість керівництва примусила Муссоліні навіть заговорити про можливу відставку. Опозиція ж, скориставшись розгубленістю ворогів, утворила перший на Заході антифашистський фронт — Авентинський блок. Блоком була прийнята декларація про те, що опозиційні партії не братимуть участь у роботі парламенту, доки не буде скасовано фашистську міліцію й відновлено законність. Паралельно вони розпочали широку антифашистську пропаганду, сподіваючись на крах фашистських організацій через внутрішні суперечності й падіння їх авторитету.

Проте досить пасивна тактика Авентинського блоку, нездоланна ворожнеча усередині антифашистського табору (комуністи так і не увійшли до блоку), а головне — зростання впливу прихильників дуче, що тривало попри всі негаразди, дозволили дуче реанімувати й посилити свою владу.

3 січня 1925 р. Муссоліні виступив у парламенті з промовою, у якій заявив про те, що боротьба між урядом й опозицією буде розв’язана силою: «Ми прагнемо фашизувати націю. Повинні бути італійці епохи фашизму, як були, наприклад, італійці епохи Відродження».

«Етапи фашизації Італії».

Фашизація країни

1. Видано закони про:

• чистку державного апарату від «підозрілих елементів»;

• заборону діяльності будь-яких асоціацій поза контролем фашистської партії;

• право префекта на конфіскацію накладу газет

2. 24 грудня 1925 р. — видано закон про права прем’єр-міністра. Керівник уряду не був відповідальним перед парламентом і в разі вотуму недовіри не мав подавати у відставку

3. 3 квітня 1926 р. — видано закон про контроль уряду над профспілками

4. 5 листопада 1926 р. — закон про розпуск усіх «антинаціональних» партій

5. Запроваджено заслання без суду і слідства, відновлено смертну кару щодо ворогів держави

6. Підростаюче покоління охоплювалося дитячими і юнацькими фашистськими організаціями

7. Студентська молодь була організована в університетські фашистські групи, а викладачі навчальних закладів повинні були присягати на вірність фашистському режиму

Документ 1

«Хартія праці» проголосила державотворення й оголошує страйки та інші форми боротьби пролетаріату карним злочином.

Хартія була спрямована на затвердження ідеї союзу про співробітництво класів «в ім’я загальних національних інтересів». Вихідним пунктом такого роду ідеології була перша стаття хартії:

«Італійська нація є організмом, цілі, життя й засоби дії якого перевищують силою й тривалістю цілі, життя й засоби дії, що є складовими цього організму окремих осіб та їх груп. Вона становить моральну, політичну й економічну єдність і цілковито здійснюється у фашистській державі».

Процес перетворення фашистської держави на тоталітарну конкретизувався в Хартії розширенням державного втручання у сферу виробництва. У спеціальній статті уточнювалися форми державного втручання в цю сферу: «Втручання держави у виробництво може мати місце лише тоді, коли відсутня приватна ініціатива, або коли вона є недостатньою, або коли в цьому замішані політичні інтереси держави. Втручання його може набути форми контролю, заохочення або безпосереднього управління». Таким чином, принцип приватної власності залишався непорушним, і це важливо мати на увазі під час характеристики фашистської системи в цілому, яку самі фашисти намагалися зобразити чи не як нове слово у розвитку людської цивілізації.

В основу «нової фашистської держави» були покладені корпорації, що об’єднують підприємців і робітників за галузями виробництва. Проте протягом ряду років ці корпорації залишалися тільки на папері, тому що їх створення наштовхнулося на серйозні труднощі. Опиралися цьому й робітники, й підприємці. Підприємці були незадоволені тими розділами «Хартії праці», де містилися гарантії для робітників: принцип оплати праці, право на щорічну оплачувану відпустку, компенсацію для звільнених не через провину робітників та ін. Ці досить скромні й суто декларативні обіцянки викликали невдоволення підприємців. Складалося враження про серйозні суперечності між буржуазією як класом і фашизмом як державною владою. Фашистська пропаганда старанно працювала в цьому напрямі, насаджуючи тезу про «надкласовий» характер фашистської держави. Такого роду пропаганда особливо посилилася в період економічної кризи, що вразила Італію в 1927 р.

Документ 2

У1929 р. Муссоліні підписав з Папою Римським «Латеранський конкордат» — угоду про взаємне визнання Ватикану й Італії суверенними державами. У Латеранському палаці були підписані 3 документи: політичний договір, конкордат і фінансова угода. У першому документі йшлося, що обидві сторони вирішили досягти остаточної угоди, усунути існуючі суперечності й остаточно владнати «римське питання», що виникло в 1870 р.

Згідно з першою статтею політичного договору Італія визнавала католицьку релігію «єдиною державною релігією». Третя стаття передбачала утворення на території Рима самостійної держави-міста Ватикан, повна власність, абсолютна і суверенна юрисдикція над яким визнавалася за папським престолом. Інші статті договору стосувалися різноманітних питань адміністративно-технічного порядку щодо держави Ватикан: її кордонів, нерухомості, водопостачання, засобів зв’язку, становища громадян держави, прав посольства папського престолу. Згідно з другою статтею, Італія шанує особу верховного первосвященика як «священну і недоторканну».

У свою чергу, папський престол заявив, що «він має намір залишатися поза світським суперництвом між іншими державами».

Фінансова конвенція, підписана тоді ж, передбачала задоволення фінансових претензій папського престолу. Як компенсацію за втрати через ліквідацію Папської області у 1870 р. Італія зобов’язалася сплатити Ватикану 750 млн лір і 1 млрд у цінних паперах.

Нарешті, укладений тоді ж конкордат визначав суттєві привілеї католицької церкви в Італії. Згідно з конкордатом, в усіх школах запроваджувалось вивчення релігії, шлюб визнавався лише церковний, а єпископи зобов’язувалися молитись за короля. Конкордат був спрямований проти принципу світського характеру держави.

Після укладення Латеранських угод Ватикан заборонив усьому духівництву вступати до будь-якої політичної партії або підтримувати її. Духовенство не могло прилучитися до антифашистської боротьби, хоча певна його частина на чолі з колишнім лідером католицької партії Стурцо залишалася ворожою фашизму. З іншого боку, фашизм визнав організацію «Католицька чинність», яка «мала функціонувати поза рамками будь-якої політичної партії під безпосереднім керівництвом вищого католицького духівництва, поширюючи й відстоюючи католицькі принципи…»

Латеранські угоди відкрили апостольській столиці дорогу до інтенсифікації дипломатичної діяльності в масштабах, яких доти не було в історії католицизму.

У період понтифікату Пія XI апостольська столиця підписала понад 45 конкордатів і міжнародних договорів, зокрема з Польщею (10 лютого 1925 р.) та гітлерівським Рейхом (20 червня 1933 р.). Після створення держави-міста Ватикану офіційно було затверджено її прапор. Особистий штандарт папи - це червоне шовкове полотнище, в кутку якого вишиті золотом ключі Св. Петра в обрамленні зірок.

Латеранські договори стали угодою про тісне співробітництво та союз між церквою і фашистською державою. Через декілька днів після підписання Латеранських пактів Пій XI заявив, що Муссоліні — людина, «послана провидінням».

Слайд 9. Портрет Б.Муссоліні.

Учень(Б.Муссоліні).

БЕНІТО МУССОЛІНІ (1883—1945) Народився у родині коваля і сільської вчительки. Батьки Беніто дотримувалися революційних поглядів. Уже з молодих років юнак захопився марксистськими і анархо-синдикалістськими поглядами. Працював сільським учителем. Щоб уникнути служби в армії, переїздить до Швейцарії, де працює чорноробом. У 1902 р. вступив до Італійської соціалістичної партії (ІСП). У 1912 р. став редактором її газети «Аванті». Але в ідеях соціалізму Муссоліні приваблювало лише можливість переустрою існуючого ладу в країні. Демократичний характер перетворень, за які виступали соціалісти, вже швидко перестав влаштовувати молодого лідера партії. Із початком Першої світової війни він став виступати за найшвидший вступ Італії у війну, щоб країна отримала свою частку від розподілу повоєнного світу. У 1914 р. він ви йшов з ІСП, у січні 1915 р. створив організацію фашо (союз) революційної дії. Почав видавати власну газету «Пополо д'Італія», у якій виступав з ідеями завоювання Італією вагомого міста в Європі. Муссоліні досить чітко вловив зростаючі націоналістичні настрої населення і зумів поєднати авторитарно-соціалістичні ідеї з націоналізмом в цілісну ідеологію. Поступово з цієї ідеології зник соціалізм, але фразеологія залишилася. Його ідеї були підхоплені частиною інтелектуалів, зокрема, поетом Габріеле Д'Аннунціо, який виступав за відродження римської імперії. Після вступу Італії у війну пішов добровольцем на фронт, де був поранений і повернувся до політичної діяльності як національний герой. У 1919 р. Б. Муссоліні очолив групу з декількох десятків чоловік - фронтовиків, колишніх анархістів, карних злочинців, які стали зародком фашистського руху. Хоча попервах програма цієї групи була плутаною і з великою кількістю протиріч, тим не менш в умовах економічної і політичної кризи, падіння довіри до традиційних партій, вона стала набирати популярності. (Велику роль у цьому відіграла ораторська майстерність Муссоліні, його схильність до театральних ефектів, здатність без коливань давати будь-які обіцянки. У 1921 р. Муссоліні був обраний до парламенту, а в 1922 р. став Прем'єр-міністром. Це поклало початок встановлення фашистської диктатури, яка проіснувала в країні майже два десятиліття. Муссоліні став вождем країни (дуче).

Фінал правління Муссоліні був трагічним. Прагнення перетворити, Італію на могутню імперію штовхнуло Муссоліні на союз Із Гітлером, до якого в нього спочатку була особиста антипатія. У результаті Італія була втягнута у Другу світову війну і потерпіла поразку. Коли В 1943 р. війська союзників висадилися в Італії, король дав наказ про арешт Муссоліні. Подальша доля дуче нагадувала детектив. За наказом Гітлера Німецькі диверсанти на чолі з Отто Скорцені викрали Муссоліні з ув'язнення і доставили на окупований німцями північ Італії. Тут було проголошено створення Соціальної республіки, яка фактично стала протекторатом Німеччини. У квітні, коли німецькі війська терпіли поразку, Муссоліні разом із його коханкою К. Петаччі та ще 13 послідовниками був схоплений і розстріляний партизанами. Трупи вбитих були повішені вниз головою на площі Мілана, де німці в 1943—1945 рр. розстрілювали заручників.

Слайд 10. Словникова робота.

Шовіні́зм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях (на територіях іншої етнічної спільноти одним народом (нацією) — іншим народам (націям)). В ширшому значенні, це ідеологія, яка пропагує національну перевагу однієї нації над іншими і обґрунтовує «право» на дискримінацію та пригнічення інших націй.

Корпоративна держава - термін, використовуваний для позначення однієї з державних форм авторитарного режиму (наприклад, у фашистських державах). Ідея з'явилася розвитком теорії солідаризму Л. Дюги, що розглядав державу як «працюючу корпорацію», що є сукупністю публічних служб, обслуговуючих все суспільство, «всю націю». Дюги заявляв, що така держава прийде на зміну державі як «публічній владі», оскільки його створення направлене на подолання класових антагонізмов і ліквідацію класів в капіталістичному суспільстві. Замість класів прибічниками цієї теорії вводилося поняття «корпорації», через яких нібито здійснюється співпраця праці і капіталу: кожна корпорація виконує свою соціальну функцію, підприємець в корпорації не експлуататор, а «лідер індустрії».

Слайд 11. (Карта США).

Учень(США).

Великій депресії передували події Біржового краху в США 1929 року — повального спаду цін на акції, що почався 24 жовтня і набув катастрофічних масштабів 28 жовтня. 29 жовтня (чорний вівторок) — день біржового краху на Уоллстрит. Деякі дослідники підкреслюють, що біржовий крах був симптомом, а не причиною великої депресії.

До моменту початку кризи 1 % американців володіли надвисокими доходами, 42 % — наднизьким. У 1929 році приблизно 100 великих корпорацій контролювали половину корпоративних фінансів Америки, а банківська система була в дикому стані — банки часто обіцяли своїм вкладникам 4-5 % доходу на день.

З середини 1920-х років фондовий ринок США був повністю у владі «биків» — гравців, що грають на підвищення курсів акцій. У 1923 році фондовий індекс Dow Jones перебував на рівні 99. У серпні 1929 року він злетів на 400 % і досяг 380, а 3 вересня індекс досяг рекорду 381,17 — однією з причин цього зростання була активність біржових спекулянтів.

Різко зріс обсяг заощаджень, які жителі США зберігали в банках. Процентні ставки тоді були низькі, тому банківські кредити були доступні дуже багатьом американцям, які розраховували погасити їх у майбутньому. Спекулянти брали банківські кредити для того, щоб вкласти ці гроші в акції.

Стан справ у промисловості, здавалося, був блискучим. Промислові компанії рапортували про прибутки і вважали за краще інвестувати їх у виробництво нових видів продукції. Це спонукало біржових гравців активно скуповувати їхні акції. Однак у 1929 році з'ясувалося, що акції не забезпечують високого рівня дивідендів, а прогноз прибутків багатьох компаній-емітентів виявився завищеним. Компанії-емітенти стикалися з падінням обсягів продажів, у той час, як курси їхніх акцій росли.

24 жовтня 1929 (цей день увійшов в історію як «чорний четвер») на Нью-Йоркській фондовій біржі відбулося різке зниження акцій, це ознаменувало початок найбільшої в історії світової економічної кризи.

«Биків» змінили «ведмеді» — гравці на зниження. Інвестори почали масово продавати акції, спроби утримати курси акцій не увінчалися успіхом. Вартість цінних паперів впала на 60-70 %, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют.

Найсолідніші акції — Американської компанії телефонів і телеграфу, Загальної електричної компанії і Загальної компанії двигунів — втратили протягом тижня до двохсот пунктів. До кінця місяця власники акцій втратили понад 15 млрд доларів. До кінця 1929 падіння курсів цінних паперів досягло фантастичної суми в 40 млрд доларів. Закривалися фірми і заводи, тріскалися банки, мільйони людей стали безробітними.

За перші ж три роки депресії збанкрутували 4835 банків. А охоплене панікою населення намагалося за першої ж можливості вилучати свої заощадження з уцілілих банків, у результаті чого кількість грошей в обігу зросла з 454 млн доларів в 1929 році до 5699 млн доларів наприкінці 1932 року.

Криза шаленіла до 1933 року, а її наслідки відчувалися до кінця 1930-х років.

Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося в США на 46 %, у Великобританії на 24 %, у Німеччині на 41 %, у Франції на 32 %[6]. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87 %, у Великобританії на 48 %, у Німеччині на 64 %, у Франції на 60 %. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 році в 32 розвинених країнах налічувалося 30 млн безробітних, у тому числі в США 14 млн.

«Новий курс» президента Франкліна Рузвельта, суть якого полягала у проведенні державно-монополістичного регулювання економіки, дозволив поступово нормалізувати становище в країні. Політика «Нового курсу» включала в себе регулювання цін, ініціювання об'єднання виробників у великі підприємства, соціальну програму — встановлення мінімальної заробітної плати, максимального робочого тижня, введення пенсій працівникам, які досягли 65 років, та ін.

В результаті цієї кризи в США була створена Комісія з цінних паперів (Securities and Exchange Commission), яка була покликана встановлювати правила гри та карати порушників. Також був прийнятий закон, який заборонив зв'язок між інвестиційними і комерційними банками, і введено державне страхування банківських вкладів на суму, що не перевищує 100 тисяч доларів (для цього сформовано Федеральна корпорація страхування депозитів FDIC).

Слайд 12. Словникова робота.

Велика депресія — це світова економічна криза, а сам термін зазвичай вживається щодо Сполучених Штатів Америки. Велика депресія була найдовшою, найглибшою та найбільш глобальною економічною кризою 20 століття і часто використовується як приклад того, наскільки сильно може понизитися рівень світового економічного розвитку.

Новий курс (англ. New Deal, дослівно - «Нова угода») — заходи із запровадження централізованого планування і стимулювання економіки США, які здійснювались адміністрацією президента США Франкліна Делано Рузвельта задля подолання Великої депресії в період між 1933 і 1940 рр.

Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Слайд13.

Учень(Ф.Д.Рузвельт).

РУЗВЕЛЬТ ФРАНКЛІН ДЕЛАНО( 1882—1945). Державний діяч, 32-й президент США. Народився 30 січня 1882 р. у багатій родині, у спадковому маєтку Гайд-Парк. До 14 років Рузвельт здобував домашню освіту. В 1896—1899 рр. навчався в одній із кращих шкіл країни, а в 1900— 1904 рр. продовжив навчання у Гарвардському університеті. В 1905—1907 рр. відвідував юридичну школу Колумбійського університету та отримав право на адвокатську практику.

Франклін Делано Рузвельт народився в родині заможного землевласника й підприємця, яка мала широкі зв'язки в політичних колах північно-східних штатів. Належить до «Рузвельтів з Гайд-парку» — гілки сім'ї, виділеної в XVII столітті. До іншої впливової гілки — «Рузвельтів з Ойстер-бея», належав шестиюрідний брат Франкліна Рузвельта президент Теодор Рузвельт (1858–1919).

Франклінова мати заходилась коло його освіти. Коли хлопчикові було сім років, його стали навчати викладачі. До 14 років юний Франклін здобував освіту тільки вдома, після чого його послали до приватної школи в Гортоні, де йому доводилося жити майже в спартанських умовах. Кімнати учнів були мізерно малі, вода в душі часто холодна, але всупереч усім незручностям на вечері учні мали бути в костюмах, білих сорочках з накрохмаленими комірцями й лакових черевиках.

Восени 1900 року він вступив до Гарвардського університету, який перебував у Кембриджі, недалеко від Бостона. Франклін оселився разом із земляком Л. Брауном у трикімнатній квартирі, розташованій в Вестморлі-корт, районі дорогих пансіонів. 7 грудня 1900 у віці 72 років помер батько Рузвельта і його мати переїхала до Бостона, ближче до сина. В університеті, Франклін записався на максимально можливу кількість курсів, в першу чергу в галузі гуманітарних наук. Він вчив англійську і французьку літературу, латину і геологію, палеонтологію, ораторське мистецтво, історію, державне право й економіку. Там же він захопився журналістикою та друкувався у студентській газеті «Крімсон», а з 1903 року став її головним редактором. В 1903 році Франклін отримав ступінь бакалавра та продовжив навчання для одержання вченого ступеня магістра мистецтв. Проте, вже восени 1904 року, Рузвельт покинув Гарвард та вступив до юридичної школи Колумбійського університету в Нью-Йорку.

В 1905 р. одружився з далекою родичкою Елеонорою Рузвельт, племінницею президента Теодора Рузвельта. У подружжя Рузвельтів народилося шестеро дітей, один з яких помер у дитинстві. Елеонора Рузвельт зіграла значну роль у політичній кар'єрі чоловіка, особливо після 1921 року, коли він захворів поліомієлітом і вже не розлучався з інвалідним кріслом.

В 1907–1910 роках працював у юридичній фірмі. Початок політичної кар'єри Рузвельта припадає на 1910 р., коли його було обрано сенатором легіслатури (законодавча влада штату). В адміністрації президента Вільсона Рузвельту запропонували посаду помічника, і він перебрався до Вашингтона. Працюючи помічником морського міністра (1913—1921 рр.), виступав за посилення флоту, зміцнення обороноздатності США, сильну президентську владу та активну зовнішню політику.

У 1920 році Рузвельт балотувався у віце-президенти від демократичної партії у парі з Дж.Коксом. Поразка демократичної партії та тяжка хвороба на деякий час усунули Рузвельта від активної політичної діяльності. Але в 1928 році його обирають губернатором штату Нью-Йорк. Перебування на посаді губернатора протягом двох термінів дало Рузвельту цінний досвід, який згодом став йому в пригоді на посаді президента.

1932 р. він здобув перемогу на президентських виборах. У ході виборчої кампанії Рузвельт виклав основні ідеї соціально-економічних перетворень у країні, що отримали назву «нового курсу». В перших 100 днів свого президентства Рузвельт здійснив низку важливих реформ. Було відновлено банківську систему, підписано закони про федеральну допомогу безробітним, відновлення сільського господарства, відбудову та регулювання промисловості. В 1935 р. президент провів реформи в галузі праці, соціального забезпечення, податків. Перемога на виборах 1936 року дала йому можливість ініціювати нові сміливі закони державного регулювання економіки та соціального захисту населення.

Передвоєнна політика Рузвельта була вже більш обережною. В 1940 році він утретє переміг на виборах. 1941 р. президент підписав закон про подальше посилення обороноздатності США. Він намагався якомога довше уникати широкомасштабної участі у європейській війні, обмежуючись поставками озброєння. Але спостерігаючи за перемогами Червоної армії під Сталінградом та на Курській дузі, Рузвельт усе більше пересвідчувався у вирішальній ролі СРСР у перемозі над Гітлером. На Тегеранській конференції (1943) він підтримав ідею відкриття «другого фронту».

Переобраний у 1944 році на четвертий термін, Рузвельт зробив значний внесок в історичні рішення Ялтинської конференції. Його реалістична позиція диктувалася тверезим розрахунком та бажанням домовитися з СРСР про вступ останнього у війну з Японією. Помер 12 квітня 1945 р. від крововиливу. Похований у Гайд-Парку.

ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ

Рузвельт завжди залишався тверезим і прагматичним політиком. Чотири рази переобиратися на пост президента країни (що являє собою рекорд в історії США) і займав його до самої смерті. З його іменем пов'язана також одна із найзначніших сторінок в історії зовнішньої політики і дипломатії США, і зокрема встановлення та нормалізація дипломатичних відносин з Радянським Союзом, участь США в антигітлерівської коаліції. Велика роль Рузвельта у формуванні та втіленні в життя так званого «нового курсу» всередині країни, курсу демократичної спрямованості, що зіграло видатну роль у стабілізації економічної та соціальної ситуації в країні в період після глибокої економічної кризи 1929–1934 рр., курсу, що дозволив уникнути тяжких соціально-політичних потрясінь. Рузвельт проявив себе як неординарний, гнучкий політик, який тонко відчуває ситуацію, здатний правильно вгадувати тенденції та своєчасно і точно реагувати на зміну настрою всіх верств суспільства. Рузвельт робив все, щоб зберегти і розвинути існуючий суспільно-економічний лад у країні і зміцнити домінуюче положення США в усьому світі.

В одному із своїх листів наприкінці січня 1941 року Томас Манн, великий німецький письменник-гуманіст, що емігрував з нацистської Німеччини, писав про прийом у президента Рузвельта в Білому домі: «подальша наша подорож була цікава і утомлива — цікава, звичайно, особливо на наступному етапі, де нас прийняли з вражаючою увагою. Запаморочливою вершиною його був коктейль в робочому кабінеті, коли іншим запрошеним на обід гостям довелося чекати внизу. Але у нас вже був з «ним» перший сніданок. «Він» знову справив на мене сильне враження, або, вірніше, знову викликав у мене інтерес і симпатію: важко охарактеризувати цю суміш хитрості, сонячності, розпещеності, кокетства і чесної віри, але є на ньому якась ознака благодаті, і я прилучивсь до нього як до природженого, на мій погляд, противника того, що має впасти». Впасти повинен був фашизм. Це зауваження письменника-антифашиста точно і яскраво передає складний і суперечливий внутрішній вигляд 32-го президента США.

Слайд 14.(Проблемне питання)

Який вплив на історію своєї країни справили ці політичні діячі?

(Відповіді учнів - слухачів).

V. Узагальнення результатів уроку.

Учитель.

1.На вашу думку, який вплив на історію своєї країни справили ці політичні діячі?

2.Поміркуйте, якими методами демократичними чи тоталітарними можна привести країну до стабільності і процвітання?

3.Як ви вважаєте, сьогодні в нашій країні для виходу з кризи потрібен Рузвельт чи Гітлер?

Учитель: 12 років перебування Рузвельта на чолі Сполучених Штатів, з березня 1933 року по квітень 1945 року, майже точно збіглися з часом правління Гітлера в Німеччині. В ці роки ліберальний президент позбавив свій народ від катастрофи, за ці ж роки фашистський диктатор увергнув свою країну в хаос.

Не дивлячись на початкові успіхи тоталітарних диктаторів у виведенні Італії та Німеччини з прірви економічної та політичної кризи, Рузвельт довів, що найбільш здатною протистояти викликам епохи є демократична організація влади, конкурентна економіка, яка спонукається приватними інтересами, поставленими в рамки розумного регулювання й обмеження в інтересах усього суспільства. Гітлер і Муссоліні довели, якщо керівник держави стає на шлях терору в управлінні державою, то він ніколи не буде дозованим і буде зростати у геометричній прогресії. І навпаки, Рузвельт переконав, що спільні зусилля вільних індивідів які самі вносять ініціативу в загальну справу стратегічно значно ефективніші, ніж підневільні колективні дії людей, що сліпо виконують наказ під страхом насильства.

VI. Оцінювання.

За роботу на уроці Євген, Аліна, Дмитро отримують по «сім» балів, вони уважно слухали повідомлення учнів тому змогли у цілому логічно й правильно відповісти на поставлене проблемне питання, наводили свої твердження, щодо термінології.

Оцінку «дев’ять» отримує Єгор та Влад, вони використовували знання набуті на попередніх уроках, наводили приклади існування тоталітарних режимів в інших державах, порівнювали даних політичних діячів з лідерами інших країн.

Оцінку «десять» отримує Марина, Аліна, Віктор, Олег, вони володіють набутими знаннями, вміло використовували їх на уроці,робили аргументовані висновки, характеризували політичну ситуацію в країнах, вони не критикували політичних діячів, а навели висновки таким чином, що дали змогу зрозуміти дії лідерів в силу тієї епохи і тієї ситуація, яка на той час існувала, використовували навики роботи з історичною картою, використовували різні джерела інформації.

«Одинадцять» отримують Максим, Діана,вони на уроці підтвердили, що володіють глибокими, міцними знаннями, наводили власні судження, щодо проблемного питання, аналізували історичну інформацію, співвідносили політичні портрети обраних політичних діячів з політичними діячами іншої історичної епохи,мають міцні навики роботи з картою, та політичним портретизуванням, змогли знайти відмінності в «історичному портреті» та «політичному».

Чи є заперечення?(немає)

VII. Домашнє завдання.

1. Прочитати законспектовані записи.

2. Випереджаюче завдання – підготувати політичний портрет Й.Сталіна та В.Леніна.

VIII. Інструктаж з домашнього завдання.

Підготувати політичний портрет Й.Сталіна та В.Леніна за аналогом сьогоднішнього уроку.